Зміни правописних норм

пропоновані проєктом найновішої редакції «Українського правопису» (1999), яких ІБТП дотримується у своїх рекомендаціях

1. Писати в іншомовних загальних назвах тільки г, незалежно від того, h [г] чи g [ґ] вимовляють у мові-джерелі: агент, гіпотеза, газета, гол, его.

2. У власних назвах (в антропонімах та топонімах і похідних від них лексемах) вживати г або ґ відповідно до h та g у мові-джерелі: Гайдеґґер, Гауґен, Геґель, Гемінґвей, Ґете, Ґольдоні, Гюґо та ін., крім давно засвоєних: Англія, Бельгія, Греція, Єгипет, Норвегія.

3. Писати букву ґ в українських питомих і засвоєних загальних та власних назвах — прізвищах і топонімах — згідно з вимовою: ґрунт, ґрати, ґатунок, ґуля, Ґданськ, Ґудзяк та ін.

4. Писати слово „пів” завжди окремо від сусідніх слів, якщо воно означає „половина”: пів години, пів яблука, пів Києва та ін.

5. Писати закінчення ‑и в родовому відмінку однини іменників третьої відміни на -ть з другим приголосним основи: вісти, злости, кількости, незалежности, радости, свідомости, чести, смерти та в іменниках Русь, Білорусь, осінь, сіль, кров, любов; у всіх інших пишемо : благодаті, пам’яті, суті та ін.

6. Писати закінчення в родовому відмінку іменників четвертої відміни із суфіксом -ен: імени, племени, сімени та ін.

7. Відмінювати запозичені слова на -о, крім тих, у яких перед ним стоїть інший голосний: пальта, ситра, кіна, (у) депі, (у) метрі, але (біля) радіо, Антоніо.

8. Уживати як нормативні паралельні форми: ефір — етер, кафедра — катедра, орфографія — ортографія та ін.

9. У загальних назвах іншомовного походження подвоєння приголосних звичайно не передаємо: тона, нето, бруто та ін., але ванна, вілла, манна, пенні, булла, бонна, а також авва, аллах, мадонна та деякі ін.

10. Слова з церковно-релігійної сфери (давні запозичення з грецької мови) з „правилом дев’ятки” не пов’язуються, у них між будь-якими приголосними можна писати : євангелист, архиєпископ, алилуя, Вифлеєм, кивот, прокимен та ін.

11. Поширити „правило дев’ятки” на правопис іншомовних власних назв: Аристотель (замість Арістотель), Едип, Сизиф, Сиракузи та ін.

12. У загальних назвах іншомовного походження перед йотованими після губних писати апостроф: б’юро, б’юджет, грав’юра, м’юзикл, п’юпітр та ін. подібно до комп’ютер, інтерв’ю, прем’єра.

13. Початкове j у буквосполученнях jo, ju передавати як йо, ю: Йона, Йов, Йоан, Юда, юдаїзм і под.

14. У словах іншомовного походження е передаємо через є, якщо перед ним виступає j: проєкт, суб’єкт, об’єкт.

15. Писати ія всередині слів іншомовного походження на місці іа: артеріяльний, геніяльний, матеріяльний, соціяльний, діялог, діяспора та ін., подібно до парохіяни, християни.

16. Не вживати звука й у словах параноя, секвоя, феєрверк, фоє та ін.

17. Передавати іншомовний дифтонг au через ав: авдит, авдиторія, авкціон, автобіографія, автор, інавґурація.