Проф. І. Вихованець описує місце фонеми ґ в українській мові так:
«Фонема ґ посідає периферійне місце в сукупності фонем української мови, що засвідчує її використання в порівняно небагатьох словах звуконаслідувального та іншомовного походження. Проте вона функціонує в українській мові, що і сприяло закріпленню літери ґ. Звичайно, ідеться здебільшого про іншомовні слова»1.
Існують дві відмінні пропозиції впровадження літери ґ, що їх представляють з одного боку проф. О. Пономарів, а з іншого — проф. В. Німчук.
Проф. О. Пономарів твердить: «У словникові щодо використання фонем г та ґ у словах іншомовного походження застосовано засади «Українського правопису» 1928 р. з деякими уточненнями, а саме:
- проривний ґ і фрикативний г слов’янських мов завжди відтворюються українським г, оскільки вживаються, як правило, в однокореневих лексемах (пол. głowa — голова, чес. mohutný — могутній та ін.);
- у всіх грецизмах вживається тільки г (агностик, агонія, Галилея, Голгофа, Гомора та ін.);
- у запозиченнях з інших мов фонема h послідовно передається через г, а не х (гокей, гоббі, гумор (лат. humor), гуманіст (лат. humanist) та ін.);
- g у давно засвоєних словах також відтворюється українським г (гусар, гравюра та ін.). Із власних назв це стосується насамперед найменувань країн, міст, гір, річок, та інших ономастичних об’єктів (Англія, Голландія та ін.);
- у неслов’янських антропонімах, а також у новіших загальних назвах розрізняємо h та g, що передаються відповідно через г та ґ: Hegel — Геґель, Copenhagen — Копенгаґен»2.
Проф. В. Німчук вважає, що «на сучасному етапі доцільно вернутися до правил 1919 — 1921 р. і проєкту Українського Правопису 1926 року, що веліли в іншомовних запозиченнях — загальних назвах писати г, незалежно від того, h чи g вони мають у мовах-джерелах, а в топонімах й антропонімах писати г та ґ відповідно до того, з h чи g звучить і пишеться назва в мові, з якої слово до нас прийшло (крім давно засвоєних, зокрема через грецьку мову, — Англія, Єгипет, Рига та ін.)»3.
Рекомендація ІБТП
ІБТП пропонує не надуживати літерою ґ і невмотивовано не розширювати її вжитку у релігійній і богословській лексиці, зберігаючи фонологічну систему української мови.
- У загальній лексиці (запозиченій зі слов’янських мов, з грецької, латинської та інших) фонеми г і ґ передавати тільки буквою г, крім тих, що засвідчені з ґ у Словнику іншомовних слів (Київ, 2000).
- Через ґ можна писати лексеми, які є незасвоєними запозиченнями (альтер еґо, Вульґата, Ґавдеамус, персона ґрата, Септуаґінта).
- У топонімах й антропонімах писати г або ґ відповідно до того, h чи g звучить і пишеться у назві в мові-джерелі, крім давно засвоєних запозичень (їх пишемо лише через г).
Пишемо з г |
Пишемо з ґ |
агапа |
альтер еґо |
Агатангел |
Вульґата |
Агафія |
Ґавдеамус |
агіографія |
персона ґрата |
агностик |
Септуаґінта |
агностицизм |
|
ангел |
|
апологетика |
|
апологет |
|
апологія |
|
архистратиг |
|
Атенагор |
|
Атеноген |
|
Галатія |
|
Галилея |
|
Галина |
|
-гамія |
|
геєна |
|
Геката |
|
-генез |
|
генеза |
|
Георгій |
|
Гера |
|
Геракл |
|
Геркулес |
|
герменевтика |
|
Гермес |
|
Геродот |
|
гетеро- |
|
Гетсиманія |
|
Гея |
|
гимн |
|
гимнографія |
|
гіпер- |
|
гіпо- |
|
Гіпократ |
|
гноза |
|
-гнозія |
|
гностицизм |
|
Гологота |
|
Голіят |
|
Гомер |
|
гомілія |
|
гомілетика |
|
гомо- |
|
Гомора |
|
-гонія |
|
-грама |
|
-граф |
|
-графія |
|
григоріянський |
|
деміург |
|
догма |
|
его- |
|
екзегеза |
|
Євангеліє |
|
Єгипет |
|
ігумен |
|
індельгенція |
|
керигма |
|
колегія |
|
колегіяльність |
|
конгрегація |
|
літургійний |
|
літургія |
|
-лог |
|
-логія |
|
Логос |
|
магія |
|
містагогія |
|
регент |
|
релігія |
|
Теоген |
|
Теогност |
|
1 І. Вихованець. Переднє слово // О. Пономарів. Фонеми Г та Ґ. Словник і коментар. Київ 1997, с. 4.
2 О. Пономарів. Фонеми Г та Ґ. Словник і коментар. Київ 1997, с. 12-13.
3 В. В. Німчук. Проблеми українського правопису в ХХ ст. // Український правопис (проєкт найновішої редакції). Київ 1999, с. 294.