Проф. І. Вихованець описує місце фонеми ґ в українській мові так:

«Фонема ґ посідає периферійне місце в сукупності фонем української мови, що засвідчує її використання в порівняно небагатьох словах звуконаслідувального та іншомовного походження. Проте вона функціонує в українській мові, що і сприяло закріпленню літери ґ. Звичайно, ідеться здебільшого про іншомовні слова»¹.

Існують дві відмінні пропозиції впровадження літери ґ, що їх представляють з одного боку проф. О. Пономарів, а з іншого — проф. В. Німчук.

Проф. О. Пономарів твердить: «У словникові щодо використання фонем г та ґ у словах іншомовного походження застосовано засади «Українського правопису» 1928 р. з деякими уточненнями, а саме:

1. проривний ґ і фрикативний г слов’янських мов завжди відтворюються українським г, оскільки вживаються, як правило, в однокореневих лексемах (пол. głowa — голова, чес. mohutný — могутній та ін.);
2. у всіх грецизмах вживається тільки г (агностик, агонія, Галилея, Голгофа, Гомора та ін.);
3. у запозиченнях з інших мов фонема h послідовно передається через г, а не х (гокей, гоббі, гумор (лат. humor), гуманіст (лат. humanist) та ін.);
4. g у давно засвоєних словах також відтворюється українським г (гусар, гравюра та ін.). Із власних назв це стосується насамперед найменувань країн, міст, гір, річок, та інших ономастичних об’єктів (Англія, Голландія та ін.);
5. у неслов’янських антропонімах, а також у новіших загальних назвах розрізняємо h та g, що передаються відповідно через г та ґ: Hegel — Геґель, Copenhagen — Копенгаґен»².

Проф. В. Німчук вважає, що «на сучасному етапі доцільно вернутися до правил 1919 — 1921 р. і проєкту Українського Правопису 1926 року, що веліли в іншомовних запозиченнях — загальних назвах писати г, незалежно від того, h чи g вони мають у мовах-джерелах, а в топонімах й антропонімах писати г та ґ відповідно до того, з h чи g звучить і пишеться назва в мові, з якої слово до нас прийшло (крім давно засвоєних, зокрема через грецьку мову, — Англія, Єгипет, Рига та ін.)»³.

Рекомендація ІБТП

ІБТП пропонує не надуживати літерою ґ і невмотивовано не розширювати її вжитку у релігійній і богословській лексиці, зберігаючи фонологічну систему української мови.

1. У загальній лексиці (запозиченій зі слов’янських мов, з грецької, латинської та інших) фонеми г і ґ передавати тільки буквою г, крім тих, що засвідчені з ґ у Словнику іншомовних слів (Київ, 2000).
2. Через ґ можна писати лексеми, які є незасвоєними запозиченнями (альтер еґо, Вульґата, Ґавдеамус, персона ґрата, Септуаґінта).
3. У топонімах й антропонімах писати г або ґ відповідно до того, h чи g звучить і пишеться у назві в мові-джерелі, крім давно засвоєних запозичень (їх пишемо лише через г).