Літери г та ґ у словах іншомовного походження

Проф. І. Вихованець описує місце фонеми ґ в українській мові так:

«Фонема ґ посідає периферійне місце в сукупності фонем української мови, що засвідчує її використання в порівняно небагатьох словах звуконаслідувального та іншомовного походження. Проте вона функціонує в українській мові, що і сприяло закріпленню літери ґ. Звичайно, ідеться здебільшого про іншомовні слова»1.

Існують дві відмінні пропозиції впровадження літери ґ, що їх представляють з одного боку проф. О. Пономарів, а з іншого — проф. В. Німчук.

Проф. О. Пономарів твердить: «У словникові щодо використання фонем г та ґ у словах іншомовного походження застосовано засади «Українського правопису» 1928 р. з деякими уточненнями, а саме:

  1. проривний ґ і фрикативний г слов’янських мов завжди відтворюються українським г, оскільки вживаються, як правило, в однокореневих лексемах (пол. głowa — голова, чес. mohutný — могутній та ін.);
  2. у всіх грецизмах вживається тільки г (агностик, агонія, Галилея, Голгофа, Гомора та ін.);
  3. у запозиченнях з інших мов фонема h послідовно передається через г, а не х (гокей, гоббі, гумор (лат. humor), гуманіст (лат. humanist) та ін.);
  4. g у давно засвоєних словах також відтворюється українським г (гусар, гравюра та ін.). Із власних назв це стосується насамперед найменувань країн, міст, гір, річок, та інших ономастичних об’єктів (Англія, Голландія та ін.);
  5. у неслов’янських антропонімах, а також у новіших загальних назвах розрізняємо h та g, що передаються відповідно через г та ґ: Hegel — Геґель, Copenhagen — Копенгаґен»2.

Проф. В. Німчук вважає, що «на сучасному етапі доцільно вернутися до правил 1919 — 1921 р. і проєкту Українського Правопису 1926 року, що веліли в іншомовних запозиченнях — загальних назвах писати г, незалежно від того, h чи g вони мають у мовах-джерелах, а в топонімах й антропонімах писати г та ґ відповідно до того, з h чи g звучить і пишеться назва в мові, з якої слово до нас прийшло (крім давно засвоєних, зокрема через грецьку мову, — Англія, Єгипет, Рига та ін.)»3.

Рекомендація ІБТП

ІБТП пропонує не надуживати літерою ґ і невмотивовано не розширювати її вжитку у релігійній і богословській лексиці, зберігаючи фонологічну систему української мови.

  1. У загальній лексиці (запозиченій зі слов’янських мов, з грецької, латинської та інших) фонеми г і ґ передавати тільки буквою г, крім тих, що засвідчені з ґ у Словнику іншомовних слів (Київ, 2000).
  2. Через ґ можна писати лексеми, які є незасвоєними запозиченнями (альтер еґо, Вульґата, Ґавдеамус, персона ґрата, Септуаґінта).
  3. У топонімах й антропонімах писати г або ґ відповідно до того, h чи g звучить і пишеться у назві в мові-джерелі, крім давно засвоєних запозичень (їх пишемо лише через г).

Пишемо з г

Пишемо з ґ

агапа

альтер еґо

Агатангел

Вульґата

Агафія

Ґавдеамус

агіографія

персона ґрата

агностик

Септуаґінта

агностицизм


ангел


апологетика


апологет


апологія


архистратиг


Атенагор


Атеноген


Галатія


Галилея


Галина


-гамія


геєна


Геката


-генез


генеза


Георгій


Гера


Геракл


Геркулес


герменевтика


Гермес


Геродот


гетеро-


Гетсиманія


Гея


гимн


гимнографія


гіпер-


гіпо-


Гіпократ


гноза


-гнозія


гностицизм


Гологота


Голіят


Гомер


гомілія


гомілетика


гомо-


Гомора


-гонія


-грама


-граф


-графія


григоріянський


деміург


догма


его-


екзегеза


Євангеліє


Єгипет


ігумен


індельгенція


керигма


колегія


колегіяльність


конгрегація


літургійний


літургія


-лог


-логія


Логос


магія


містагогія


регент


релігія


Теоген


Теогност



1 І. Вихованець. Переднє слово // О. Пономарів. Фонеми Г та Ґ. Словник і коментар. Київ 1997, с. 4.

2 О. Пономарів. Фонеми Г та Ґ. Словник і коментар. Київ 1997, с. 12-13.

3 В. В. Німчук. Проблеми українського правопису в ХХ ст. // Український правопис (проєкт найновішої редакції). Київ 1999, с. 294.