Транслітерація грецької літери Θ

В українській мові існує проблема написання лексики, запозиченої з грецької мови та з єврейської через грецьку, з літерою θ.

Проф. В. Німчук, розглядаючи історію транслітерації грецької літери θ, зауважує:

«Довгу й досить суперечливу історію в нас має практика передачі (читання) грецької букви θ. У візантійський період греки свою літеру θ вимовляли як міжзубний приголосний звук. Його слов’яни сприймали то як т, то як ф. У найдавніших старослов’янських текстах на місці θ, напевне, читали т, бо в пам’ятках найчастіше на місці зазначеної літери проти етимології писали саме т. Випадки заміни θ через ф надзвичайно рідкісні. […] І в пам’ятках української мови найдавнішої доби, хоч і не часто, зустрічаємо написання т на місці θ. Проте частіше спостерігаємо заміну θ через ф. На кінець XIII ст. написання (вимова) ф на місці θ стало панівним. […] Тексти XI — XV ст., що відбивають антропоніми, носіями яких були українці, імена грецького походження здебільшого фіксують із ф (хв, п, х) відповідно до θ. У пізніших пам’ятках XVI — XVIII ст. також панівним є написання з ф (хв, х, п) та θ відповідно до θ. […]

Імовірно, під впливом латинської (західноєвропейської) вимови θ (th) в українській мові активізується аналогічна вимова θ як т, що засвідчують пам’ятки від II половини XVI ст. У XVII ст. й пізніше під впливом навчальних закладів, де панувала латинська мова, в Україні ще більше поширюється т паралельно із ф у словах грецького походження […]. Під впливом школи на українських землях, що були в складі Росії, закріпилися форми з ф. На теренах, що перебували в складі Австро-Угорщини, закріпилися форми з т. Протягом XVII — XXI ст. в українську літературну мову ввійшло багато слів грецького походження в латинському звуковому оформленні з т (лат. th) безпосередньо з латинської або через посередництво інших мов. […]

Розмаїття приголосних (ф, т, фт, хт) відповідно до θ у словах грецького походження намагалися усунути укладачі правопису 1927 р., сформулювавши правило на користь т, яке зближувало орфографію із загальноєвропейською — грецьке θ (th) передаємо через т (патос, етер, катедра, міт, аритметика, етіопський, Методій та ін.). У Правописі 1933 р. це правило ліквідовано. Проте т на місці θ (th) в українській мові досить глибоко вкоренилося, адже в орфографічних кодексах 1918 — 1921 р. було правило, за яким „у словах недавно або не дуже давно взятих чуже на письмі θ (th) передаємо через т: катедра, Атени, міт та ін.” […]

Беручи до уваги історичну і сучасну орфографічну практику та перспективи контактів із західноєвропейськими мовами, варто, на нашу думку, узаконити паралельне вживання відповідних слів із ф і т: ГефсиманіяГетсиманія, ГолгофаГолгота і т. д. Ідеться, звичайно, про назви, які походять з грецької мови або запозичені через її посередництво і мають у звуковому складі θ»1.

Подібну позицію займають проф. М. Соневицький2 і проф. О. Пономарів3.

Рекомендація ІБТП

ІБТП підтримує рекомендації про паралельне вживання грецьких запозичень із ф і т. В межах одного видання слід послідовно вживати першу або другу систему транслітерації: Теодосій Печерський, Теофан Прокопович, патріярх Вартоломей, Естера, Атос, етер, міт, Атенагор Атенський і т. д. або Феодосій Печерський, Феофан Прокопович, патріярх Варфоломей, Есфір, Афон, ефір, міф, Афінагор Афінський і т. д. Одностайність транслітерації можна реальніше осягнути через написання т (переступаючи узвичаєння: аритметика і т. ін.), ніж через ф, яке вимагало б великої кількости винятків (бібліотека, етика, летаргія, неоліт, орнітологія, ортодоксія, патетика, тезаурус, теологія, теодицея, теорія, теософія, ритм і т. ін.).

Транслітерації через т підлягають усі грецькі імена й прізвища. Російські імена й прізвища зберігають свій звичайний правопис. До лексем, які за звичаєм не приймали транслітерації через т, належать: Агафія, акафіст і Вифлеєм.

Отже, ІБТП надає перевагу транслітерації грецьких запозичень із буквою т і рекомендує для видань УКУ такий правопис власних назв та загальної релігійної лексики.


Рекомендована форма

Можливий варіянт (за чинним правописом)

Агатангел

Агафангел

Агафія

акафіст

анатема

анафема

Арета

Арефа

Атанасій

Афанасій

Атенагор

Афінагор

Атени

Афіни

Атеноген

Афеноген

Атос

Афон

Вартоломей

Варфоломей

Витанія

Вифанія

Вифлеєм

Гетсиманія

Гефсиманія

Голгота

Голгофа

Голіят

Голіяф

Доротей

Дорофей

Доситей

Досифей

Елевтерій

Елевферій

Естера

Есфір

етіопський

ефіопський

Євтимій

Євфимій

Єротей

Єрофей

катедра

кафедра

катизма

кафізма

Коринт

Коринф

коринтянин

коринф’янин

Левіятан

Левіяфан

Літостротон

Ліфостротон

Марта

Марфа

Матей

Матфей

Матусаїл

Мафусаїл

Методій

Мефодій

міт

міф

Натанаїл

Нафанаїл

Партеній

Парфеній

Саваот

Саваоф

Тавор

Фавор

Тадей

Фадей

Текля

Фекля

Теоген

Феоген

Теогност

Феогност

Теодор

Феодор

Теодосій

Феодосій

Теодот

Феодот

Теодул

Феодул

Теоктист

Феоктист

Теопемпт

Феопемпт

Теофан

Феофан

Теофіл

Феофіл

Теофілакт

Феофілакт

Тимотей

Тимофій

Тома

Фома

Теоктист

Феоктист

Філотей

Філофей

Якинт

Якинф



1 В. В. Німчук. Проблеми українського правопису в ХХ ст. // Український правопис (проєкт найновішої редакції). Київ 1999, с. 323-331.

2 М. Соневицький. Історія грецької літератури, т. 1. Рим 1970, с. VII.

3 О. Пономарів. Фонеми Г та Ґ. Додаток. Київ 1997, с. 32-33.