Боголюдина, боголюдський — Чоловіколюбець

Оригінально церковнослов’янські терміни Богочєловікъ, богочєловічєский вказували на поєднання в особі Христа Божого єства з людським єством, з людським родом, а не, очевидно, з чоловічою статтю. Коли вживаємо ці церковнослов’янізми в українській мові, це ширше значення («людський рід») не є на першому плані. Повне сотеріологічне значення воплочення точніше й виразніше передається, коли кажемо, що «Син Божий став людиною», ніж «Син Божий став чоловіком».

У певному сенсі цей другий вислів («став чоловіком») не є помилковим, однак він передає щось часткове, а то й несуттєве у воплоченні (подібно як «Син Божий став євреєм»), натомість перший вислів («став людиною») передає суттєве, центральне — спасіння людини через поєднання з Божою природою. Отже, варто вживати терміни Боголюдина, боголюдський, які точно передають богословське значення і легко сприймаються в українському мовленні.

Складніше адаптувати церковнослов’янську терміногрупу чєловіколюбець, человіколюбіє. Якщо хочемо оминути згадану обмеженість українського слова чоловік, а форми людинолюбець, людинолюб’я виглядають негармонійними, у богословських текстах можна вдатися до розгорнутих описових форм на взірець людинолюбний Бог, любов до людини і под. Однак у перекладах літургійних текстів, особливо поетичних, в яких присутні архаїчні елементи, що забезпечують правильне розуміння лексеми чоловік, варто зберегти церковнослов’янізм Чоловіколюбець.